Студентський Парламент
Фізичний факультет


Ямненко Михайло Іванович. Народився 4 листопада 1920 р. в с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області. Навесні 1939 р., закінчивши Пирогівську середню школу того ж району, вступив до Київського гідромеліоративного інституту. В цьому ж році у зв’язку із приєднанням Західної України проводився додатковий призов в армію юнаків 1920-21 років народження. І хоча за віком першокурсник Михайло Ямненко ще не мав іти на службу, у грудні 1939 р. він також достроково був призваний в армію. 
           Служба розпочалася з м. Рава-Руська (тепер Львівської області) у 41-й стрілецькій дивізії Київського особливого військового округу. У 1940 р. солдатам, які мали середню освіту, пропонувалося вступати до військових училищ. У серпні 1940 р. Михайло був прийнятий до Київського танково-технічного училища. Наступного року, десь за тиждень після початку німецького наступу, танковому училищу було поставлене завдання сформувати із курсантів 10 танкових екіпажів на Т-34 та направити їх на фронт. Екіпажі складалися з 4-х осіб, підготовлені бійці та техніка були розміщені на залізничні платформи і відправлені на Південно-Західний фронт. Завданням танкістів стало прикриття відступу радянських військ. В одному з боїв у Тернопільській області танк, у якому М. Ямненко був механіком-водієм, згорів і екіпаж повернувся до Києва в училище. 
             Незабаром училище було евакуйоване в Кунгур Пермської області. Після випуску із училища у жовтні 1941-го М. Ямненко отримав звання військового техніка ІІ рангу. На початку 1942-го М. Ямненко потрапив у Свердловськ на танковий завод, де випускалися Т-60. Там формувалися танкові роти, які мали назву “Окремі учбові маршові роти”. На заводі комплектувалися танкові екіпажі, кожен з яких забезпечувався матеріальною частиною – заводським танком – і направлявся на фронт. М. Ямненко став заступником командира роти по технічній частині однієї із маршових рот і був направлений на Брянський фронт. 
Продовжував війну заступником командира роти по технічній частині на Брянському (1942 р.), Донському і Воронезькому фронтах (1943 р.). Брав участь у звільненні Кантемирівки і Россоші поблизу Воронежа. 10 березня 1943 р. під час бойових дій за звільнення Харкова в районі тракторного заводу був поранений і чотири місяці провів у евакогоспіталі в м. Мічурінськ на Тамбовщині. У вересні-листопаді 1943 р. на 1-му Українському фронті був у боях за звільнення Києва (Букринський плацдарм).
В 1944 р. одержав звання старшого техніка-лейтенанта і став заступником командира танкового батальйону по технічній частині. У цьому році з червня до жовтня разом із 1-м Білоруським фронтом батальйон пройшов з боями від Ковеля до передмість Варшави. 

        
Заступник командира танкового батальйону по технічній частині
 М.І. Ямненко з екіпажем танка Т-34.  Польща, 1944.    Командування танкового батальйону. Данціг, 1945.

В останній рік війни на 2-му Білоруському фронті брав участь у боях у Східній Пруссії під Кенігсбергом (січень-березень), звільняв Данціг і Штеттен в (березень-квітень). День перемоги зустрів у м. Пренслау, за 90 км на північний схід від  Берліна. 
Після війни офіцер М. Ямненко був на військовій службі ще упродовж 16 років. У 1945-1954 рр. займав посаду заступника командира танкового батальйону 59-ї гвардійської танкової бригади 8-го гвардійського танкового корпусу. Це був Білоруський військовий округ, а місце служби – м. Пуховичі Мінської області. Звідси був направлений навчатись у Вищу бронетанкову школу по вдосконаленню офіцерського складу у м. Казань на 10-місячний термін. В Казані зустрівся з майбутньою дружиною Олександрою і в 1948 повернувся на службу в Білорусію одруженим. 
Звання капітана М. Ямненко одержав у 1953 р., а наступного року був переведений на службу в групу Радянських військ у Німеччині (міста Ютербог і Галле). З 1956 р. до 1961 р. знову служив на території СРСР – у Прикарпатському військовому окрузі на Житомирщині. 

В 1960 р. став майором технічної служби. Останній рік служби в армії займав посаду начальника технічної служби полку. В червні 1961 р. був звільнений у запас. Повернувшись у рідні місця, на Київщину, двадцять п’ять років (з березня 1962 р. до травня 1987 р.) працював інженером на обсерваторії кафедри астрономії Київського державного університету ім. Шевченка в с. Лісники. 

Олександра Іванівна і Михайло Іванович Ямненки. Група Радянських військ у Німеччині,  1951 р.
    
У групі радянських військ у Німеччині, 1953 р. Зліва – поряд із самохідною артилерійською установкою ИСУ-152.

Загалом службі в армії було віддано 22 роки. За мужність, стійкість і відвагу, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, М.І. Ямненко двічі нагороджений орденом “Отечественной войны І степени” (1943 і 1985 рр.). Має ордени “Отечественной войны ІІ степени” (1944), “Красной звезды” (три – 1944, 1945 і 1949), медалі “За боевые заслуги” (1944), “За победу над Германией в Великой Отечественной войне” (1945), “За взятие Кенигсберга” (1946). За бойову доблесть та багаторічну службу у Збройних Силах ветерана війни нагороджено орденом “Богдана Хмельницького” (1998), медалями “Медаль Жукова” (1998), “Захисник Вітчизни” та дванадцятьма ювілейними медалями, які вручалися з нагоди знаменних дат в історії війни і армії. У 2001 р. М.І. Ямненко одержав чергове військове звання підполковника, а в 2004 р. – полковника. У нього є син, дочка, дві внучки і правнучка.


Головна | Про парламент | Наші проекти | Новини | Члени СПФ | Газета "Цитрус" | Документація | Галерея
© 2009-2012 СПФ. Усі права захищенo.
Webmaster: alexsova1@yandex.ru